Лекція:«Розвиток та вдосконалення стрибучості І»

Лекція №

Розділ : «Легка атлетика»

Тема: «РОЗВИТОК ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРИБУЧОСТІ»

«ПОБУДОВА САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ ЩОДО ПІДГОТОВКИ І ВИКОНАННЯ НОРМАТИВУ СТРИБКА У ДОВЖИНУ З МІСЦЯ»

План

I. Техніка безпеки

ΙI.. .Види стрибків

III. Загальна характеристика стрибків та швидкісне-силових здібностей

IV Техніка стрибка.

1). Умови виконання тесту на силу ніг(стрибок у довжину з місця)       

2).Фази техніки стрибка у довжину з місця.

V. Методика формування стрибучості

I Техніка безпеки

🔻 перед початком занять слід обов'язково робити розминку. Вона допоможе розігріти м'язи та підготувати організм до підвищеного навантаження.

        🔻  стрибати потрібно тільки в спортивному взутті.

        🔻після стрибка м'яко приземлитися на гімнастичні мати або яму для стрибків.

        🔻найголовніше в стрибках - навчитися м'яко приземлятися.

II Види стрибків.

Ще в Стародавній Греції змагання зі стрибків (спочатку в довжину) увійшли в програму Олімпійських ігор як вид п’ятиборства. А ось стрибки в висоту з’явилися тільки на початку XIX століття. Вперше змагання зі стрибків були проведені в середині минулого століття в Англії.

В цілому стрибки діляться на дві групи:

Перша група включає в себе:

1.Стрибки у висоту. Це ациклічний вид, який вимагає від спортсменів прояви стрибучості, швидкісно-силових якостей, гнучкості та спритності. Вони проводяться серед жінок і чоловіків на манежі і стадіоні. Виділяють такі види стрибків у висоту: Переступання або ножиці Це самий простий і доступний спосіб стрибків у висоту. Стрибун приземляється на дві ноги в яму з піском. Він з’явився в середині XIX століття, і кожен школяр знає про нього з уроків фізкультури. Світовий рекорд становить 2,09 метра. перекидний Він нагадує застрибування на коня. Коли він з’явився невідомо. Перший світовий рекорд був встановлений американцем Лео Стірс – 2,11 м. А ось останній світовий рекорд поставив Володимир Ященко, пригнувши на відстань в 2,35 м. Фосбері-флоп Це стрибок через планку, виконуючи при цьому прогинання- міст. Спортсмен падає після стрибка на спину, випрямивши ноги.

2. Стрибки з жердиною з розбігу. Це ациклический вид, який вимагає від стрибуна прояви стрибучості, швидкісно-силових якостей, гнучкості та спритності. Такі стрибки є найскладнішим технічним видом легкої атлетики. Їх виконують жінки і чоловіки на манежі, стадіоні.

 

Друга група включає в себе види стрибків у довжину:

  1.Опорні стрибки для здійснення таких стрибків необхідно створити напругу в м’язах, які захищають організм в польоті і сприяють розвитку рівноваги і гнучкості. В якості опори можуть використовуватися козел або кінь. Їх можна зустріти в шкільних спортивних залах, вищих навчальних закладів та гімнастичних залах. Стрибки через козла можна виконувати боком, прямо, а техніка передбачає перестрибування або застрибування.

         

 3.Потрійний стрибок з розбігу Це ациклічний вид стрибка, який вимагає від стрибуна прояви швидкісних і швидкісно-силових якостей, спритності і гнучкості. Проводяться серед жінок і чоловіків в манежі і на стадіоні.

4.Стрибок у довжину з місця

III. Загальна характеристика стрибків та швидкісно - силових здібностей.

Стрибок це природний спосіб подолання перешкод. В легкій атлетиці існують такі види стрибків, а саме: у висоту, у довжину, у висоту з жердиною, у довжину потрійний. За характером м’язової діяльності стрибкові вправи належать до групи швидкісно-силових вправ.

На заняттях з фізичної культури стрибки стають руховою основою створення навику відштовхування необхідного для  багатьох інших вправ; сприяють розвитку вестибулярного апарату і координації рухів у польоті; укріплюють м'язи ніг, черевного пресу, спини.

Стрибок у довжину з місця не входить до програми легкоатлетичних змагань, але він є незамінним засобом розвитку стрибучості.

Стрибучість – це комплексна здібність, основними компонентами якої є сила м’язів, швидкість їх скорочень та координація рухів. Вона не залежить ні від ваги, ні від довжини ніг людини, а є проявом швидкісне-силових можливостей.

Швидкісне-силові здібності це психофізична здатність проявляти найбільші величини сили в найменший час (вибухова сила). До типових швидкісне-силових вправ належать легкоатлетичні стрибки та метання, удари по м’ячу в спортивних іграх, удари та кидки в бойових видах спорту, тощо.

Стрибок у довжину з місця характеризує рівень швидкісне - силових можливостей людини і є показником її фізичного розвитку .

IV. Техніка стрибка у довжину з місця

Стрибки виконуються з місця та з розбігу. До програми офіційних змагань стрибки з місця в довжину та висоту не входять, а використовуються переважно як спосіб підвищення рівня фізичної підготовки і є важливою складовою для визначення рівня швидкісне-силових здібностей. Легкоатлетичні стрибки з розбігу поділяються на два види:

через горизонтальні (у довжину й потрійні) і вертикальні перешкоди (у висоту із жердиною).

На заняттях фізичної культури, стрибки стають руховою основою створення навику відштовхування вгору, необхідного для багатьох інших вправ. Стрибки через перешкоди в системі стрибкових завдань є незамінним способом розвиту стрибучості. Слід також нагадати про важливість стрибкових вправ. Задля ефективності вивчення техніки різновидів стрибкових вправ рекомендується проводити роботу в такій послідовності. Розпочати слід із вивчення підстрибувань та приземлень без значних струсів.

При цьому спочатку слід застосовувати приземлення з торканням ґрунту передньою частиною стоп, амортизуючи приземлення невеликим згинанням у колінах. Важливо навчити студентів усіх різновидів приземлення в залежності від висоти перешкоди та вихідного положення для зістрибування, слід учити вибирати спосіб безпечного приземленням в залежності від умов стрибка.

Після цього вивчаються стрибки з елементами перестрибування. Вони виконуються через високі та широкі перешкоди, з місця й з розбігу. До них належать легкоатлетичні стрибки:

у висоту;

у довжину;

потрійний стрибок;

    стрибок із жердиною.

1).Умови виконання тесту на силу ніг(стрибок у довжину з місця)

Обладнання. Не слизька поверхня з лінією та розміткою в сантиметрах.

Опис проведення тестування. Учасник тестування стає носками ніг до лінії, робить замах руками назад, потім різко виносить їх уперед, відштовхуючись ногами, стрибає якомога далі.

Результатом тестування є дальність стрибка в сантиметрах у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Тестування проводиться відповідно до правил змагань  для стрибків у довжину з розбігу. Місце відштовхування й приземлення повинні перебувати на одному рівні.

Результативність виконання вправи залежить від рівня розвитку динамічної сили м'язів ніг. А рівень розвитку швидкісно-силових якостей, в свою чергу, буде значно вищим, за умови технічно-правильно сформованого навику виконання стрибка у довжину з місця. Існує певна функціональна залежність між розвитком фізичних якостей і технікою виконання фізичного рух. Розглянемо основні фази стрибка у довжину з місця і задачі , які виконуються в них.

2).Фази техніки стрибка у довжину з місця.

Стрибок у довжину з місця за технікою умовно можна поділити на три фази: відштовхування, політ і приземлення, які взаємозв’язані й однаково важливі. Вихідне положення перед стрибком: стійка ноги нарізно. Методичні вказівки: стопи розташовані паралельно (орієнтовно не ширше плечей), носками до лінії розмітки.

Фаза відштовхування. Головна задача спортсмена – проявити найбільші динамічні зусилля „вибухового характеру. Спочатку виконується одночасний замах руками назад із незначним згинанням ніг в колінах, потім різкий мах рухами вперед-вгору з великою амплітудою, який супроводжується активним розгинанням ніг та повним потужним відштовхуванням стоп від опори вперед, концентруючи напругу всіх груп м'язів тулуба.

Фаза польоту. Основна задача спортсмена зберегти рівновагу в польоті і підготуватися до приземлення, виконуючи групування через підтягування колін до грудей з послідовним виносом стоп якомога далі вперед-вгору, тримаючи тулуб у вертикальному, трохи нахиленому положенні вперед (спина – кругла).

Фаза приземлення. Основна задача спортсмена – виконати „м’яке, стійке, одночасне приземлення стоп через сильне згинання ніг у колінах, утримуючи рівновагу тіла, координуючи і узгоджуючи рухи руками вперед-вниз із незначним нахилом тулуба вперед. Детальний аналіз техніки виконання вправи сприяє більш швидкому та якісному володінню руховою дією

 V. Методика формування стрибучості

Тести для визначення рівня стрибучості

Тест 1. Стрибок вгору з місця поштовхом двома ногами з махом рук. Оцінюється висота вильоту. На різній висоті від кистей витягнутих рук підвішена три повітряні кулі: на висоті 10 см - червона куля, 20 см - синя куля, 30 см - зелена куля. 5 балів - торкання зеленої кулі. 4 бали - синьої. 3 бали - червоної.

Тест 2. Стрибок вгору з розгону поштовхом однією ногою з махом. 5 балів -не менше 100 см; 4 бали - від 90 до 80 см; 3 бали - від 80 до 70 см. Оцінка формується з урахуванням статі та фізичної підготовленості.

Тест 3. Стрибок у довжину з місця поштовхом двома ногами з махом руками. 5 балів - стрибок на 180 см і далі. 4 бали - від 160 до 179 см. 3 бали -від 140 до 159 см. Оцінка формується з урахуванням статі та фізичної підготовленості.

Тест 4. Вистрибування вгору з присідання на одній нозі з махом руками. Оцінюється висота вильоту. 5 балів висота вильоту 20 см. 4 бали -від 15 до 20 см. 3 бали -від 10 до 15 см.

Тест 5. Вистрибування вгору після стрибка у глибину. Оцінюється злиття рухів і висота вильоту. 5 балів завершуючи фазу амортизації після стрибка у глибину, без додаткових рухів і зупинки махом руками стрибок вгору на висоту 30 см. 4 бали - у кінці фази амортизації без додаткових рухів і зупинки з махом руками стрибок вгору на висоту 20 см. 3 бали - у кінці фази амортизації без зупинки і додаткових рухів стрибок вгору на висоту 


--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Лекція №2

Розділ : «Легка атлетика»

Тема: « Біг на витривалість»

1. Техніка навчання бігу на витривалість;

2. Методика навчання бігу на витривалість.

                  До середніх належать дистанції 800, 1000 і 1500 м.

Стаєрським вважається біг від 3000 до 10000 м. Крім того, спортсмени змагаються на дистанціях, які вимірюються ярдами – 880 ярдів (804,67 м), одна миля (1609,3 м), 3 милі (4828 м) і 6 миль (9656,7 м). Світові рекорди фіксуються на всіх указаних дистанціях. До наддовгих відносяться дистанції від 15 до 30 кілометрів, а також біг протягом однієї години і марафонський біг (42км 195м).

                  Спортивний результат забезпечується узгодженням функціональних можливостей організму і стійкістю техніки бігу. Бігуни повинні протистояти втомі під час виконання довготривалої роботи, особливо на другій половині дистанції. Вроджена і тренована здібність до поглинання кисню (МПК) у них дорівнює 75-80 мл/кг/хв. Життєва ємність легень (ЖЄЛ) становить 4-6 л. Під час бігу збільшується потреба в кисні, яка задовольняється головним чином за рахунок частоти дихання. Одне дихання може виконуватись на 6 бігових кроків, а зі збільшенням швидкості – на 4 і на 2 кроки.

                    Біг у легкій атлетиці займає одне з провідних місць. Оволодіння технікою бігу багато в чому сприяє вивченню рухів в інших видах легкоатлетичних вправ. На відміну від техніки спортивної ходьби, під час бігу відсутній момент подвійної опори, замість нього з'являється фаза польоту.

                    Біг, як і ходьба, належать до циклічних видів вправ, де циклом є подвійний крок. Аналіз рухів під час бігу починається з умовного вихідного положення-моменту вертикалі. Опорна нога дещо зігнута в колінному суглобі і готова до потужного розгинання в трьох суглобах - кульшовому, колінному і таранно-гомілковому. Для зменшення часу опори, а відповідно і для прискорення рухів вигідна найменша величина згинання ноги. За такої постановки спостерігаються найменші коливання ЗЦМТ. Техніка провідних майстрів бігу відрізняється малопомітним амортизаційним згинанням, в той час як у новачків підсідання на кожному кроці впадає в око.

                    Відомо, що чим вищий рівень підготовки бігуна, тим жорсткіше утримується таранно-гомілковий суглоб. Мала амплітуда рухів у цьому суглобі веде до швидкого відштовхування. У вихідному положенні махова нога сильніше згинається в колінному і кульшовому суглобах порівняно з ходьбою. Це пояснюється тим, що при ходьбі час маху ногою менший від часу опори, бо під час ходьби крок у два рази коротший порівняно з біговим.

                    Для того, щоб зберегти вигідний темп рухів, не можна витрачати часу на високий підйом стегон догори і опускання їх донизу. Ось чому при ходьбі нога в момент маху майже не згинається і стопа переміщується над землею ковзним рухом вперед. Інше стосується бігу, під час якого тривалість опорних і безопорних періодів майже однакова. У бігунів на середні і довгі дистанції опорний період триває від 0,125 до 0,130 с, фаза польоту (довжина кроку) 160-220 см, частота рухів 3,5-4,5 кроків/с, що дозволяє бігунам в окремі моменти показувати швидкість до 7-8 м/с.

                    Біг — циклічний локомоторний рух, що складається з опорного і безопорного положення, яке періодично змінюється.

                     Циклом бігового руху є подвійний крок (лівої і правої ноги). В подвійному кроці є два періоди опори і два періоди польоту.

В кожному періоді розрізняють дві фази.

Період опори складає фази гальмування (амортизації) і відштовхування, а період польоту — фази підйому і зниження ЗЦМТ.

       Послідовність фаз у циклі рухів ноги

                      Для просування вперед під час бігу велике значення мають якість грунту та взуття спортсмена. Чим більше щеплення підошви з поверхнею опори, тим ефективніше просування вперед. Тому, в спортивній практиці, біг проводиться на доріжках із спеціальним покриттям та у взутті з шипами.

 Періоди і фази рухів у бігу

Період опори:— момент постановки ноги;

— фаза гальмування (амортизації);

— момент вертикалі (найнижче положення ЗЦМТ);

— фаза відштовхування;

— момент відриву ноги.

Період польоту: — фаза підйому ЗЦМТ;

— момент найвищої точки ЗЦМТ;

— фаза зниження ЗЦМТ.

Аналіз техніки

                    Техніку бігу умовно поділяють на старт і стартове прискорення, біг по дистанції і фініш. Біг на середні і довгі дистанції відрізняється від спринту меншою довжиною кроків і більш прямим положенням тулуба, менш високим підйомом коліна махової ноги, нерізким випрямленням поштовхової ноги, роботою рук і більш глибоким і ритмічним диханням

 Біг на довгі дистанції

Старт і стартове прискорення.

               Під час бігу на витривалість застосовуються два основних положення на старті: положення високого старту з опорою і без опори на одну руку. Під час бігу на 800 м спортсмени стартують по окремих доріжках, а на більш довгі дистанції застосовується загальний старт. Перед змаганнями спортсмени знаходяться за 3 м від лінії старту.

За командою“На старт!” всі бігуни займають вихідне положення перед лінією старту в одну або декілька шеренг. При цьому поштовхова нога знаходиться біля стартової лінії, а друга – на півкроку позаду. Тулуб подано вперед, ноги зігнуті, положення повинно бути стійким та зручним. Різноіменна рука зігнута в лікті і разом з плечем виноситься вперед. Друга рука напівзігнута і відведена назад. Погляд спрямовано вперед на доріжку.

Після пострілу або команди “Руш!”спортсмен починає біг, намагаючись зайняти місце біля бровки. Зі старту він біжить у нахиленому положенні з прискоренням і поступово випрямляючись, переходить до більш рівномірного бігу на дистанції.

                    Біг на дистанції виконується маховим кроком, з відносно постійною довжиною і частотою кроків. Довжина і частота кроків залежить від індивідуальних особливостей бігуна, довжини його тіла, довжини ніг і т.д. Основні риси бігу: тулуб нахилений вперед, плечі розгорнуті, голова прямо. Суттєвою вимогою до техніки є вміння розслабляти м’язи і давати їм відпочинок у неробочі моменти. Оволодіння розслабленням складне і важливе завдання для кожного спортсмена. Своєчасне включення м’язів у роботу, їх виключення, точне дозування зусиль забезпечує плавний перехід одного руху в інший.

                    Робота ніг. Під час бігу нахил тулуба не перевищує 4-5 градусів і змінюється в межах 2-3 градусів, збільшуючись при відштовхуванні і зменшуючись в момент приземлення. Ступні ніг при цьому ставляться з невеликим розворотом носка досередини. На опору нога опускається майже випрямленою з передньої частини стопи безпосередньо біля проекції ЗЦМТ, що запобігає гальмуванню. В момент вертикалі нога п’ятою торкається грунту, згинаючись у колінному суглобі до 170°.

                     Відштовхування спрямоване під кутом 50-55° і характеризується випрямленням ноги в усіх суглобах. Активному поштовху сприяє мах вільної ноги, яка згинається в колінному суглобі, п’ята її піднімається дещо вище рівня коліна. Заключний момент відштовхування збігається із закінченням махового руху. Висота підйому стегна махової ноги у кращих бігунів доходить майже до горизонталі. В цей момент таз виведений вперед, гомілка зігнутої махової паралельна стегну поштовхової ноги.

                              З відривом поштовхової ноги від опори починається політ. Її м’язи розслаблюються і поштовхова нога, згинаючись у колінному суглобі, швидко виноситься вперед. Вміння розслабляти м’язи впливає на кут згинання цієї ноги в колінному суглобі в межах 25-50°.

                      Робота рук. Рухи рук ритмічно узгоджуються з роботою ніг. Руки, підтримуючи рівновагу, сприяють зменшенню або збільшенню темпу. Під час бігу руки зігнуті приблизно під прямим кутом, кисті вільно стиснуті в кулак, плечі опущені. Рухи м'які і плавні, руки працюють до середини і назад - вбік. Під час руху назад кисті не виходять за межі тулуба. Разом з винесенням стегна махової ноги і поворотом таза одночасно зустрічним рухом відбувається поворот плечей навколо вертикальної осі.

На повороті спортсмен нахиляє тулуб дещо вперед-вліво, в сторону повороту. Долаючи віражі в закритих приміщеннях, необхідно уникати збільшення довжини кроків. Ліва рука рухається строго в середньо-задній площині, наближаючись до тулуба. Права рука рухається ніби в поперечній площині з дещо відведеним ліктем назовні. Постановка лівої ноги відбувається на зовнішню частину стопи, а правої – на внутрішню, носком до середини. Нахил тулуба залежить від крутизни повороту і швидкості бігу. Найбільш раціональним є нахил тулуба вперед-вліво.

                        Фініш. Фінішне прискорення починається за 200-400 м до фінішу і характеризується зростанням частоти кроків, більш енергійною роботою рук і деяким збільшенням нахилу тулуба. На останніх двох кроках необхідно зробити активний нахил тулуба вперед, що може сприяти перемозі на фініші. Після пробігання лінії фінішу бігун не зупиняється, а переходить на повільний біг, а згодом – на ходьбу, щоб привести організм у відносно спокійний стан. Крім того, миттєва зупинка на фініші може спричинити до зіткнень і травм.

Характерні риси бігу на середні і довгі дистанції:

1. Нахил тулуба при бігу не перевищує 4-5°.

2. Кут відштовхування становить 50-55°.

3. Кут згинання махової ноги в колінному суглобі знаходиться в межах 25-30°.

4. Довжина кроку дорівнює 160- 220 см. 5. Частота рухів (темп) - 3,5-4,5 кроків/с, або 190-200 кроків / хв.

6. Розмах вертикальних коливань до 7,5 см.

7. У момент вертикалі опорна нога згинається в колінному суглобі до 170° і опускається на п’яту.

Методика навчання

Методичні вказівки. Опановуючи техніку з бігу на витривалість, необхідно зосередитись на декількох вузлових моментах – виробленні у спортсмена вміння розслабляти м’язи в неробочі моменти, концентрувати м’язові зусилля в робочі (відштовхування, винос стегна, постановка стопи) і утримувати нахил тулуба, при якому біг відбувається ніби за інерцією. Зусилля витрачаються переважно на долання опору середовища. Необхідно зберігати маятникоподібну роботу рук у передньо-задній площині, де плечі опущені і не заважають глибині дихання спортсмена.

Завдання 1.Створити уяву про техніку бігу в цілому.

Засоби:

1. Пояснення основних моментів бігу на стадіоні (напрям бігу, довжина доріжок, швидкість бігу);

2. Показ бігу на відрізках 100, 200, 400 м. Демонстрація і аналіз

кінограм, плакатів з техніки бігу;

3. Пробіжки на відрізках 50-100 м.

Методичні вказівки. Виконуючи біг на відрізках, варто використовувати різну довжину і частоту кроків, різні положення рук, різні вихідні положення на початку бігу. Переконати учнів у необхідності виконання цих вказівок і домагатись початку бігу з положення стійки ноги нарізно, руки зігнуті в ліктях до прямого кута. Бігун повинен, піднімаючись на передній частині стопи і подаючи вагу тіла вперед, в падінні перейти в біг, зберігаючи нахил тулуба. Те ж саме з положення одна нога попереду.

Завдання 2. Навчити бігу по прямій з рівномірною і перемінною швидкістю.

Засоби:

1. Повторне пробігання відрізків 30-40 м з прискоренням (поступове збільшення швидкості).

2. Повторний біг з прискоренням з утриманням набутої швидкості.

3. Бігу по дистанції з прискоренням по команді.

4. Швидкий біг з прискоренням 30-40 м і включенням «вільного біг».

Методичні вказівки. Акцентувати увагу учнів на прямолінійності напряму, повному випрямленні поштовхової ноги в узгодженості з виносом вперед стегна махової ноги, захлестуванні гомілки махової ноги в момент вертикалі, вільній і енергійній роботі рук, прямому положенні тулуба і голови, швидкій і м’якій постановці ноги на грунт з передньої частини стопи.

Завдання 3.Навчити техніці бігу на повороті.

Засоби:

1. Пробіжки на повороті доріжки стадіону.

2. Пробіжки по колу різного радіусу.

3. Пробіжки на повороті з виходом на пряму.

4. Пробіжки по прямій із входом у поворот.

5. Переключення і «вільний біг».

Методичні вказівки. Вхід у поворот і біг по повороту виконується з нахилом тулуба всередину кола. При цьому плече, в бік якого виконується поворот, дещо відводиться назад-вниз. Величина нахилу прямо залежить від швидкості бігу і крутизни повороту.

Завдання 4.Навчити техніці високого старту.

Засоби:

1. Демонстрація бігу з високого старту.

2. Виконання команд «На старт», «Руш» і стартового прискорення.

3. Біг з високого старту на прямій і повороті одним спортсменом.

4. Те ж саме групою

5. Біг у нахилі з прискоренням.

Методичні вказівки.Пояснюючи техніку старту, вказати на переваги високого старту перед положенням високої стійки. Показати переваги положення нахилу з опорою на руку. Домогтись такого положення на старті, при якому п’яти відведені назад, ноги “заряджені”, але не випрямлені в суглобах. Типовою помилкою є випрямлення ноги, що стоїть позаду, в колінному суглобі.

                       Випробування основних положень старту спочатку проводити з розміщенням учнів в одну шеренгу. Згодом розподіляти їх в групи з 8 чоловік. Стежити, щоб не було елемента змагань на початковому етапі навчання старту і стартового розбігу. В ситуації змагань можуть закріплюватись неправильні рухи, наприклад, швидке випрямлення тулуба на старті. Контролюючи біг, зважити, щоб постановка ноги на опору відбувалась загрібним рухом вниз – під себе і нога ставилась з передньої частини стопи. Для відпрацювання ритму дихання акцентувати увагу на видиху і робити його повним.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

Лекція з навчальної дисципліни

„ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА СПОРТИВНИХ ІГОР”

для студентів першого року навчання

За темою: ТЕХНІКА І ТАКТИКА ГРИ В НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС. МЕТОДИКА ЇХ НАВЧАННЯ

1. Класифікація прийомів техніки гри в настільний теніс.

2. Аналіз основних прийомів техніки гри, методика їх навчання.

3. Класифікація тактики гри в настільний теніс.

4. Методика навчання основним тактичним діям.

1. Класифікація прийомів техніки гри в настільний теніс.

            Для успішної гри в настільний теніс однієї фізичної підготовки недостатньо.

Необхідно не просто бути сильним, швидким, спритним і витривалим, а вміти виявляти ці якості безпосередньо в ігрових умовах, при виконанні подачі та різноманітних ударів. Для цього потрібно добре знати техніку гри в настільний теніс.

           Техніка настільного тенісу - це комплекс спеціальних засобів, необхідних спортсмену для успішного ведення гри.

           Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання у різних ігрових ситуаціях.

           Враховуючи особливості діяльності гравців з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:

1) вихідне положення (стійка);

2) переміщення (пересування);

3) способи тримання ракетки (хватки);

4) технічні прийоми (удари).

          До введення в гру м'яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар. Вихідне положення в настільному тенісі - це таке положення тіла при якому тенісист готується до прийому м'яча, посланого суперником. Вихідне положення (стійка) тенісиста:

· правобічне (правостороння) – з півобертом лівим боком до суперника;

· нейтральне (середня) – обличчям до столу;

· лівобічне (лівостороння) – з півобертом правим боком до суперника.

            Вихідне положення кожного гравця індивідуальне. Воно залежить від зросту, довжини рук, фізичних даних, швидкості реакції, координації рухів, техніки і стилю гри, володіння технічним арсеналом ігрових прийомів, а також від індивідуальних особливостей.

            Важливо не тільки віднайти відповідну до удара позицію, але й передусім сконцентрувати увагу перед прийомом м'яча. При розсіяній увазі і недостатній зібраності навіть правильна стійка не зможе забезпечити результативність удару.

            Спостерігаючи за грою майстра, ви деколи навіть не встигаєте зауважити, як він опинився в тому чи іншому місці. В цьому і полягає майстерність. Виконувати переміщення до м'яча необхідно між ударами, щоб власне до 3 моменту удару бути в потрібному місці.

            Основний спосіб переміщення в грі – кроки. Стрибки і ривки неефективні, так як при цьому ви можете легко загубити рівновагу. Крім цього, повернення у вихідне положення, або перехід на нову позицію займе значно більше часу, чим при переміщенні кроками. У грі тенісисти найчастіше використовують наступні способи (різновиди) переміщень:

Однокроковий – кроками, переступанням, випадами (з правої, з лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у боки);

Багатокроковий – приставними кроками, схрещеними кроками;

Переміщення стрибками (з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу) гравці використовують дуже рідко.

              Однокроковий спосіб переміщення використовується гравцями на незначні відстані, або для того, щоб зайняти оптимально правильну позицію. При цьому крок в напрямку м'яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять в потрібну для виконання удару позицію. Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу.

             Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад – тенісист нібито переминається з ноги на ногу; випади - в основному для прийому коротких або косих м'ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.

              Приставні кроки використовуються в основному для переміщень вправо вліво. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м'яча ногою, а другу підтягують до основної стійки. Схресні кроки гравці часто використовують при грі в середній чи дальній ігрових зонах.

              Спосіб тримання ракетки називають "хваткою". Хватка ракетки звичайно визначає подальше засвоєння техніки гри. Існує два різновиди, або способи тримання ракетки (хватки):

· вертикальна (азійська – так звана хватка "пером");

· горизонтальна (європейська – так звана хватка "ножем").

              Основна перевага європейської хватки - це можливість вести гру зліва і з права атакуючими і захисними ударами, без значних переміщень біля столу. В наші дні все більше азійських гравців віддають перевагу цьому "класичному" способу тримання ракетки. Є три різновиди горизонтальної хватки:

· універсальна (ребро ракетки між великим та вказівним пальцями);

· зі зміщенням ребра в сторону великого пальця (підсилює удари тильною стороною ракетки; удари ладанної сторони слабкі);

· зі зміщенням ребра в сторону вказівного пальця (підсилює удари  стороною ракетки; удари тильної сторони слабкі).

               При підборі ракетки головний критерій, щоб ракетка зручно лежала в руці, вона повинна стати природнім продовженням руки, щоб гравець міг виконувати любі рухи.

               В настільному тенісі умовно розрізняють три типи ударів:

· підготовчі – без оберту м'яча і з обертом. Найбільш прості проміжні удари, що використовують гравці вичікуючи зручний м'яч для атаки, зміни позиції та в інших випадках, коли цього вимагають створені обставини. До них належать – поштовховий удар, підставка, підрізка і легкий накат в ближній зоні на столі;
· атакуючи – удари з верхнім обертом м'яча (накати, топспіни, фліпи), плоскі удари по високому м'ячу, контратакуючі удари. Для їх виконання необхідна велика швидкість руху руки, особливо в момент торкання ракетки з м'ячем. Ці удари переважно виконують в ближній від стола зоні;

· захисні – удари з нижнім, верхнім обертом і без оберту м'яча (підрізки, свічки, підставки).

                Удар по м'ячу складається з трьох фаз: замах, власне удар і закінчення удару. В сучасному настільному тенісі застосовують понад 20 різноманітних ударів, але для навчання початківців рекомендується 8–10 основних ударів.

                До основних технічних прийомів належать: удар-подача; удар-накат; удар-підрізка; удар "топ-спин"; удар "свічка"; удар-підставка.

             Усі технічні прийоми виконуються справа та зліва, їх розрізнюють за:

· довжиною траєкторії польоту м'яча – коротка, середня, довга, скорочена;

· місцем виконання технічної дії – з ближньої, дальньої, середньої зони; з лівої, з правої частини столу, із середини;

· рухом частини руки – кистьовий, ліктьовий, плечовий;

· висотою траєкторії польоту м'яча – висока, низька, нормальна, що зависає;

· дистанцією від стола при виконанні прийому – на ближній дистанції, на середній дистанції, на дальній дистанції;

· характером обертання м'яча – з нижнім обертом, з верхнім обертом, з боковим обертом, зі змішаним обертом, без оберту;

· напрямком виконання технічної дії – по діагоналі, по прямій, у середину;

· моментом виконання ударів – з напівльоту, у найвищій точці відскоку, який підіймається і спадає;

· силою виконання технічної дії – сильна, середня, слабка, пригальмована;

· швидкістю польоту м'яча – повільна, середня, швидка.

             До групи технічних прийомів без оберту відносяться: поштовх, відкидка, підставка.

             До групи технічних прийомів з верхнім обертом відносяться: накат, топ-спін, топс-удар, кручена свіча.

            До групи технічних прийомів з нижнім обертом відносяться: зрізка, підрізка, запил, різана свіча.  

            Особливу групу складають складні технічні прийоми: фінти, укороти, скидки.

2. Аналіз основних прийомів техніки гри, методика їх навчання.

            Кожний тенісист одночасно з усіма прийомами техніки гри повинен оволодіти подачею м'яча. Вдало виконана подача має особливе значення, оскільки дає змогу гравцеві захопити ініціативу або виграти очко.

            Подачу можна виконувати відкритою (долонною) або закритою (тильною) сторонами ракетки. Подачі бувають короткі, середні і довгі; з нижнім, верхнім і боковим обертом м'яча. Виділяють чотири способи подачі - пряму, "маятник", "човник" і "віяло".

           Пряма подача. При поступальному русі ракетка виконує майже горизонтальний рух вперед. Така подача може виконуватися поштовхом – коли ракетка під прямим кутом до поверхневості столу штовхає м'яч вперед. При цьому м'яч летить майже без оберту. Подача накатом виконується закритою стороною ракетки рухом вперед і трохи вверх, м'ячу при цьому надаються верхні оберти. При подачі підрізкою ракетка більш відкрита, а рух руки іде вперед і трохи вниз. М'ячу надається нижнє обертання. Для надання м'ячу бокового обертання рух руки з ракеткою також виконується вперед в сторону, але при цьому кут нахилу ракетки відносно бокової лінії столу змінено в праву або ліву сторону. М'ячу надається відповідно праве або ліве бокове обертання. Такий вид подач застосовують, якщо гравець займає надто близьку від столу позицію або зміщується при прийомі подачі в кут.

              Для подачі “човник” характерним є зворотньо-поступальний рух ракетки. В момент удару ракетки з м'ячем відбувається миттєва зупинка, після чого ракетка рухається в зворотньому напрямі. Б'ють по м'ячу переважно до зупинки або зразу ж після неї. В залежності від вибору точки удару м'ячу можна надати один із двох протилежних за напрямом обертів. Суттєву роль відіграє, в якій площині рухається ракетка – у вертикальній чи горизонтальній. В першому випадку буде верхнє або нижнє обертання, в другому – бокове обертання. Щоб така подача була ефективною, потрібно багато тренуватися: зміна оберту м'яча має залишатися незамітною.

              При русі схожому на дугу ракетка переміщується за траєкторією маятника зверху вниз. Тому такий вид подачі називається “маятник”. Рука з ракеткою описує  навколо ліктя, і при цьому рух можна виконувати різними сторонами ракетки, в різні моменти руху ракетки і різними точками на ракетці.

             Гравець приймає лівосторонню або правосторонню стійку в залежності від того, якою стороною ракетки – закритою чи відкритою буде виконуватися подача. В залежності від того, в якій частині руху відбувається контакт ракетки з м’ячем – на початку, в середині або в кінці наноситься удар, - м’яч буде мати нижнє, бокове або верхнє обертання. У відповідності з характером цього руху можливе поєднання верхніх і нижніх обертів м’яча з боковими обертаннями. М’яч обертається тим сильніше, чим вища швидкість руки і кисті і чим “тонше” торкання накладки з м’ячем. Кистю можна створити різні оберти: 6 двійні нижні або двійні (змішане) верхні. При великій швидкості виконання подач такого типу дуже важко розпізнати характер оберту м’яча, і тому вони застосовуються для отримання ініціативи.

                 При віялоподібному русі ракетка переміщується за дугоподібну траєкторією, описуючи напівколо дугою вверх. Віялоподібні подачі аналогічні маятникоподібним, але відрізняються лиш тим, що рука описує напівколо не зверху вниз, а знизу вгору. Удар по м’ячу переважно виконують в висхідній частині дуги, в верхній точці або в кінці руху. Відповідно цьому м’ячу надається верхнє, бокове, або нижнє обертання. При цьому подачі можна виконувати як перед собою, так і збоку від себе.

                 При дугоподібних і віялоподібних траєкторіях ракетка виконує рух навколо м’яча. При цьому м’яч “прокатується” по поверхності ракетки. Дуга переважно вписується в одну із розглянутих площин обертання, і напрям руху ракетки співпадає з одним із видів обертання. В залежності від варіанту виконання дуги м’ячу буде надаватися і відповідне обертання. Проте цим варіативність подач “віяло” не обмежується: “віяло” може бути ввігнутим або опуклим, малим – кістєвим, середнім – в ліктьовому суглобі, а “велике віяло” списується всією рукою.

                  При виконанні подач широко застосовуються складні прийоми, які іноді називаються фінтами.

                  Подачі можуть мати наступні цілі: забезпечити собі атаку, не дати атакувати супернику, зразу виграти очко. Для цих цілей виконуються складні подачі з різним напрямом оберту м’яча. Для них характерне виконання контакту переважно резиною або губкою накладки без участі основи.

                 Під простими подачами потрібно розуміти такі, при виконанні яких ракеткою відбувається рух за ходом надання м’ячу оберту. До складних в такому випадку відносять подачі з різними (всеможливими) відволікаючими суперника рухами – фінтами і комбінованими обертами в двох або навіть трьох площинах. Як правило, бокові оберти супроводжуються частково верхнім або нижнім обертанням.

                       Поштовховий удар – найпростіший удар в настільному тенісі. Удар виконується у вигляді поштовху. В цьому русі мала роль відводиться кисті і велика – передпліччю. Ракетка знаходиться майже в перпендикулярному положенні до площини стола і виконує удар по м’ячу рухом вперед і трохи знизу вгору. В результаті м’яч летить з повільним, незначним обертом або без оберту. Поштовх виконується по м’ячу без оберту або по м’ячу з незначним обертом, який не впливає на взаємодію м’яча з ракеткою.

                       Таким прийомом важко виграти очко, він більше підходить для захисту, а неможливість надати м’ячу оберт знижує точність управлінням його польотом. Проте такий прийом вдало застосовують гравці, які тримають ракетку вертикальною хваткою, що дозволяє їм підставляти її під прямим кутом. Гравці захисного стилю застосовують іноді поштовх з ціллю введення в оману суперника, так як загальна картина руху може співпасти зі зрізкою. Суперник, подумавши, що м’яч має нижній оберт, може помилитися. Найбільш широко цей технічний прийом застосовується на початковому етапі навчання – для закріплення механізму 7 взаємодії м’яча з ракеткою і відпрацювання місця і моменту ударної взаємодії. Гра поштовховим ударом створює основу для вивчення накату і підрізки зліва і з права.

                Відкидка: відкидка виконується так само, як поштовх, – тільки по м’ячу, який має нижній оберт. Щоб м’яч при взаємодії з ракетки не відскочив в стіл на своїй половині, потрібно ракетку відкрити і перекинути м’яч на сторону суперника. Таким способом перекодування м’яча часто користуються любителі або початківці, які тільки оволодівають способами обробки м’ячів з обертами. Цей прийом неефективний так як по м’ячу без оберту з достатньо високої траєкторії польоту супернику легко розпочати атаку.

               Удар-підставка: цей удар є подальшою уніфікованою і вдосконаленою технікою виконання поштовхового удару. Він виконується на столі одночасним рухом руки вперед і кисті вниз, коли м'яч ще не досягнув найвищої точки підйому і продовжує стрімко рухатися вгору і вперед. Тому удар підставкою за швидкістю польоту м'яча є одним з найшвидших в настільному тенісі.

                З появою накладок типу сендвіч підставка народилась вдруге і на сьогоднішній день є грізною зброєю в боротьбі з топ-спінами. Ціль підставки – як можна швидше відбити м’яч. В сучасному настільному тенісі підставка стала обов’язковим технічним прийомом в арсеналі гравців атакуючого стилю. Атакуючий гравець, який не вміє приймати топ-спини підставкою, не може розраховувати на успіх в грі.

                Характерна особливість підставки – гра близько до стола, над столом, тому такий технічний прийом дозволяє задавати темп, міняти ритм, перехвачувати ініціативу в грі, розсіювати сили суперника, заставляючи його швидко переміщуватися. При виконанні підставки не потрібен замах, нема необхідності сильно повертатися і переміщуватися, багато компенсує активна робота вільної кисті, а в ударі використовується енергія м’яча який прилітає. Проте через це підставка не корисна для гри проти підрізаних м’ячів. Пасивна підставка застосовується в захисті, а активна – як швидкий контрудар, який добре змінює ритм гри. Кут підводки ракетки до м’яча залежить від місця відскоку і особливостей його оберту. Регулятором кута нахилу ракетки є при підставці справа вказівний палець, а при підставці зліва – великий палець.

                 Вихідне положення в підготовчій фазі при виконанні підставки як зліва так і справа похоже, переважно це правостороння стійка (іноді нейтральна). Це не відповідає класиці, але так легше з підставки зліва переходити до виконання топ-спіна з права. Хоча при грі зліва наліво тенісисти і підставку зліва виконують з лівосторонньої стійки. Тулуб трохи нахилено вперед, рука з ракеткою злегка витягнута вперед і зігнута в лікті – кут біля 90º.

                Замах при виконанні підставки практично відсутній. Ракетка знаходиться в нейтральному положенні або трохи закрита; біля краю стола або над його поверхнею; вісь удару – лікоть, передпліччя паралельні поверхності стола і крайній лінії його, рука злегка прижата до тулуба. Основний імпульс виконується передпліччям, а допоміжний – кистю. Плече і плечовий пояс в ударах майже не беруть участь. Ракетка рухається вперед і трохи вгору, вправо – при підставці зліва і вліво – при підставці з права. В кінці руху ракетка 8 “закривається”. Рух короткий і завершується перед гравцем. Тулуб під час удару може небагато нависати над столом.

              При завершенні руху передпліччя і кисть “закривають” ракетку, удар завершується приблизно на висоті грудей, ракетка петлею вниз повертається у вихідне положення для наступного удару. Кисть в підставці з права бере участь менш активно, ніж при виконанні підставки зліва.

              Підставка може бути активною, пасивною, амортизуючою, яка сповільнюється і підставкою підрізкою.

              Активна підставка – ракетка “закривається” коротким рухом передпліччя і кисті вперед і вгору. Так як це удар у відповідь по м’ячу, який має велику кінетичну енергію, відбувається швидкий активний поштовх, що прискорює політ м’яча.

               Пасивна підставка – ракетка м’яко підводиться до м’яча, і він відскакує від неї. Переважно цей удар гравців початківців, або в ситуації, коли гравець не встигає підготуватися до виконання активної підставки або атакуючого удару.

              Сповільнююча (амортизуюча) підставка – при ударі ракетка трохи забирається назад, ніби гасячи швидкість яка поступає, і відскочивший м’яч летить за короткою траєкторією, що ускладнює відповідь, обманює суперника в швидкості польоту.

              Підставка підрізкою (стоп-підставка) – можливе повернення м’яча рухом короткої підрізки. Ракетка при цьому рухається зверху вниз вперед. Так відіграється короткий м’яч, міняється ритм гри.

              Іноді при виконанні підставки м’ячу може надаватися бокове обертання. В цьому випадку рука з ракеткою рухається більше не вперед, а в сторону, надаючи м’ячу бокове обертання.

              При виконанні підставки враховують наступні рекомендації:

 · потрібно слідкувати, щоб ракетка в момент удару знаходилася над столом, вище його поверхності або над крайньою білою лінією стола;

· не приймайте м’яч надто витягнутою рукою далеко від себе, це ускладнює контроль за польотом м’яча;

 · намагайтесь виконувати удар по висхідному м’ячу або в найвищій точці його відскоку;

· оцінюйте швидкість і силу оберту м’яча який наближається і правильно вибирайте кут нахилу при приведені ракетки до м’яча;

· застосовуючи підставку, намагайтесь повертати м’яч на сторону суперника швидко і в незручне для нього місце.

               Технічні прийоми з нижнім обертом – такі, як зрізка, підрізка, запил і різана свіча, – відносяться до захисного характеру. Їх ціль – забезпечити правильне і надійне відбиття м’яча на сторону суперника, одночасно не даючи можливості для виконання завершаючи атакуючих ударів. Проте, не дивлячись на те, що м’ячі з нижнім обертом летять з меншою швидкістю, ніж при виконанні атакуючих ударів, ці технічні прийоми є небезпечними, так як при 9 обробці такого м’яча він стрімко відскоче вниз, що ускладнює нанесення прямих атакуючих ударів.

               Технічні прийоми з нижнім обертом можна розділити на дві групи: які виконуються на ближній дистанції і над столом – це зрізки, а на середній і дальній дистанціях від столу – підрізки і різані свічі. А такий удар, як запил, коли м’ячу надається дуже сильний нижній оберт, може виконуватися на любій дистанції від столу. Зрізку виконують коли м’яч має нижній оберт, а підрізку застосовують проти нападаючих ударів.

              Зрізка: назва цього удару очевидно через схожість з рухом, коли ми щонебудь зрізаємо: ніби ви ребром ракетки зрізаєте велику головку бутона квітки, який стоїть на тонкому довгому стеблі, і при цьому намагаєтесь, щоб на ракетці залишився тільки один бутон. Зрізка трохи схожа на поштовх або відкидку, проте м'ячу при цьому русі надається нижній оберт. А якщо відбувається обмін короткими м'ячами з нижнім обертом, тобто зрізка на зрізку, тоді такий прийом “короткої” гри над столом по м’ячам з нижнім обертом називається “кач” (від слова “качати”) – перекидувати м’яч.

              Зрізка зліва виконується переважно з лівосторонньої стійки. Тулуб трохи розвернуто впівоберта вліво і трохи нахилено вперед. Ноги трохи зігнуто в колінах і розставлені на ширину плечей: права нога попереду під кутом приблизно 45º до столу, ліва – позаду, паралельно задній лінії столу. Руки зігнуті в ліктях і знаходяться перед грудьми. Проте так само ефективно цей прийом виконується зі стійки лицем до столу за рахунок виконання хорошого замаху.

               Замах робиться в основному рухом передпліччя вверх, за рахунок згинання руки в ліктьовому суглобі до гострого кута. Зверніть увагу: піднімається вгору і згинає руку в лікті передпліччя, плече знаходиться в свобідному, ненапруженому стані; лікоть не піднятий, адже будь яке підняття ліктя означає виникнення напруження в плечі. Одночасно з замахом вага тіла переноситься на ліву ногу. Потрібно підібрати таку відстань до м’яча, щоб він був прийнятий на ракетку в зігнутому положенні руки.

               Підрізні удари: якщо гравцеві потрібно змінити темп гри, виконати інший прийом і одночасно поставити суперника у скрутне становище, він застосовує удар-підрізку. М'яч після такого удару летять з невеликою швидкістю, низько відскакують від поверхні стола суперника і обертаються в напрямі протилежному крученому удару. В основному використовують в середній і дальній зонах, справа і зліва гравці захисного плану.

               Удар-накат – основний атакуючий удар. Застосовуючи його, можна не тільки підготувати атаку, але й завершити її. Накат виконується зліва і справа зі стійки в півоберта до стола. Рука з ракеткою відводиться вліво-назад (накат зліва) чи вправо-назад (накат з права). Удар по м'ячу виконується вперед-угору. В момент удару лікоть дещо зігнутий, а кисть руки виконує додатковий рух, за допомогою якого можна легко змінити напрямок польоту м'яча.

                Удар - топ-спін. Надзвичайно кручений удар. Основне призначення топспіну - надати м'ячу сильного верхнього і бокового оберту. Техніка виконання наближена до техніки виконання накату з більшим замахом і проведенням 10 руки в момент торкання ракетки і м'яча. Один з основних прийомів гравців атакуючого плану.

              Тенісист у грі діє в різноманітних обставинах, що швидко і раптово змінюються Щоб підготуватися до гри, необхідно багато разів виконувати різноманітні ігрові вправи, що включають декілька прийомів. Для кращого закріплення окремих прийомів інколи доцільно проводити ігри з різними обумовленими діями.

              Вивчення прийомів техніки гри передбачає ознайомлення з основними правилами гри, способами тримання ракетки, вивчення вихідних положень, переміщень, ударів і подач.

             Для засвоєння способів тримання ракетки та призвичаювання до м'яча використовують такі вправи: хватка перед дзеркалом; підкидання й ловля м'яча спочатку рукою, а далі різними сторонами ракетки; перекидання м'ячами в парах, жонглювання м'ячами.

             При цьому м'яч необхідно підкидати з відкритою долонею, приблизно до рівня очей. При підкиданні м'яча ракеткою необхідно диференціювати зусилля, підкидати на однакову висоту спочатку на місці, а потім у русі. Під час навчання можна застосовувати змагальний метод: хто швидше, хто більше тощо. При навчанні ударів по м'ячу можна використовувати такий комплекс вправ:

· багаторазове імітування вихідного положення до удару і рух руки з ракеткою (момент зіткнення з м'ячем);

· виконання імітаційних вправ біля дзеркала;

· пробне виконання ударів по м'ячу, накинутому тренером чи партнером;

· виконання ударів через сітку біля стола в парах;

· те ж саме з попереднім переміщенням уперед, в сторону, назад;

· виконання ударів у двосторонніх іграх біля стола.

             Вдосконалення подач – невід'ємна частина кожного заняття для гравців будь-якого рівня підготовки. Велику роль відіграє творча фантазія тенісиста і його тренера, оскільки є безмежна кількість варіантів подач за напрямком, довжиною польоту, характером і ступенем обертання.

             Вивчення ударів зліва (справа) з верхнім обертанням (накатів) треба починати біля тренувальної стінки, з тренером або партнером. Особливу увагу звертають на розслаблення кисті перед початком замаху і повне закінчення руху після зіткнення з м'ячем. Необхідно постійно стежити за загальною координацією рухів: поворотом тулуба, плечей, роботою ніг. Для розуміння суті руху і його фаз використовують схеми і малюнки.

               Після оволодіння ударами з верхнім обертанням, які виконуються в повільному темпі, переходять до вивчення прийому м'яча з верхнім обертанням. Вивчення ударів з нижнім обертанням м'яча краще всього проводити з прийомом ударів з верхнім обертанням. Основну увагу зосереджують на способах переміщення. Якщо при виконанні ударів з верхнім обертанням можна обмежитися випадами, то тут уже доводиться переміщатися стрибками і переступанням. М'яч необхідно приймати у нисхідній точці, після відскоку від стола, коли він починає втрачати швидкість обертання.

               При вивченні цих ударів варто звернути увагу ще на одну особливість: удари з верхнім обертанням потрібно виконувати по м'ячу, який знаходиться попереду гравця; при виконанні ударів з нижнім обертанням, особливо у захисті, м'яч слід пропустити трохи назад («глибше»).

3. Класифікація тактики гри в настільний теніс. Методика навчання основним тактичним діям.

               У настільному тенісі успіх залежить не лише від фізичної і технічної підготовленості гравців, але й від уміння використовувати її в конкретних ігрових ситуаціях, від доцільності дій спортсменів в одиночній грі і злагодженості дій у парних зустрічах. Ці складові частини майстерності називають тактикою, а процес, що забезпечує її вивчення і вдосконалення - тактичною підготовкою.

               Тактична підготовка – це удосконалення раціональних прийомів вирішення завдань, які виникають у процесі змагань.

               Тактика гри – складова майстерності спортсмена, завданням якої є доцільне застосування засобів, способів і форм ведення гри проти конкретного суперника і за конкретних умов для досягнення поставленої мети.

               Засоби ведення гри – це технічні прийом, якими оволодів гравець і використовує для побудови тактики гри.

               Способи ведення гри тактичні комбінації.

              Форми ведення гри – це зовнішній прояв тактичних дій (тактична направленість технічних прийомів – підготовчі, захисні, атакуючі, контратакуючі).

                За засобами, способами та формами ведення гри тенісисти поділяються на нападаючих, захисників і гравців комбінованого стилю (універсали).

                Тактична майстерність гравців з настільного тенісу залежить від їх технічної підготовленості, тактичного мислення і змагального досвіду. Рівень тактичної майстерності значною мірою пов'язаний зі здібностями спортсмена швидко оцінювати ігрову ситуацію та прогнозувати подальший розвиток подій, умінням коректувати власні дії. Тактика гри базується на захопленні та перейманні ініціативи.

                Напрямок тактичної підготовки – вивчення тактичних комбінацій, розвинення здібностей діяти самостійно у різних ігрових ситуаціях.

                Для удосконалення тактики гри потрібно:

· орієнтуватися на практичне вирішення тактичних завдань;

· добирати вправи для моделювання техніко–тактичних варіантів гри;

· чергувати тактичні варіанти гри та комбінації;

· під час тренувань використовувати вправи, запозичені із змагальної діяльності (модельні);

· добирати вправи щодо індивідуалізації тренувального процесу.

                Тактика подач і прийому подач:

                Подача – технічний прийом, з якого починається тактична атака. Вона відіграє важливу роль у побудові тактики гри. Подачі належать до активних засобів нападу та боротьби за ініціативу. Більшість гравців з настільного тенісу вправно використовують свою перевагу на подачах. Щоб подача була ефективною зброєю нападу, кожний гравець має досконало оволодіти всіма способами подач і використовувати їх залежно від конкретних обставин. Подача має відрізнятися точністю та силою польоту м'яча зі зміною напрямку його обертання, динамічністю, різноманітністю, бо цей технічний прийом є початком побудови тактичної комбінації.

                   Тактика прийому подач також вимагає певного рівня майстерності. Адже вже при прийомі подачі необхідно намагатися заволодіти ініціативою ведення боротьби. Кажуть: кращий захист – це напад.

                Тактика одиночної гри (тактика розіграшу очка):

Спортсмен до початка зустрічі повинен мати уявлення про ігрові та психологічні особливості свого суперника. Під час складання тактичного плану потрібно враховувати рівень фізичної підготовленості суперника, його психологічні особливості та слабкі сторони, вивчити особливості стилю і гри та відпрацювати тактичні варіанти.

                Тактика розіграшу очка один з найбільш різноманітних і складних розділів тактики гри. Адже після подачі і прийому дії гравців стають мало передбачувані і виникає багато чисельна кількість ігрових ситуацій, в яких дуже тяжко в найкоротший ліміт часу між ударами знайти самий ефективний тактичний варіант. В настільному тенісі виділяють різні тактичні варіанти розіграшу очка, а саме:

· зміна ігрового ритму;

· тривалий розіграш очка;

· перехват ініціативи;  

· замаскування (заплутування) ігрових дій;

· нелогічна гра (обдурювання) приспання суперника;

· безкомпромісна гра;

· постійна зміна напрямку польоту м'яча;

· "затискання";

· програмування дій.

               В залежності від того з ким потрібно буде грати, необхідно будувати тактику ведення гри і підбирати відповідні тактичні комбінації:

· тактику атакуючої гри проти нападаючого;

· тактику атакуючої гри проти захисника;

· тактику захисної гри проти нападаючого;

· тактику захисної гри проти захисника.

               Тактика парної гри:

               Успіх у парних іграх залежить від вірного підбору партнерів та їх зіграності. Важливо, щоб гравці добре розуміли один одного і знаходили загальні тактичні рішення.

                Під час комплектування пар потрібно враховувати манеру, стиль гри, зони, в яких грають партнери, їх взаємодії при пересуваннях. Тактика гри припускає використання гнучкого маневрування відповідно до умов, які змінюються у процесі гри.

               Особливістю парної гри є те, що кожний з гравців пари намагається зменшити число складних моментів для партнера, створити йому максимально зручні умови для атаки або самому реалізувати виграшні моменти. Оскільки при парній зустрічі партнери виконують удари по черзі, а їх суперники стараються повертати м'яч у протилежному напрямку, вагомого значення набуває вміння гравців виконувати удари на ходу, вибирати найбільш вразливі місця суперника, діяти планованими ударами, зберігаючи при цьому їх результативну якість.

                Найбільший ефект у парній грі досягається у тих випадках, коли партнери доповнюють один одного протилежним стилем або різними технічними й тактичними якостями. Так, один гравець грає правою, а другий лівою рукою, якщо обоє однаково добре володіють правим і лівим нападаючими ударами.

                Пара, яка подає повинна розташуватися так, щоб сильніший гравець міг приймати м'яч від сильнішого суперника, а відбивати на слабшого. Кожен з гравців пари повинен знати такі основні положення парної гри: систему зміни місць гравців при черговості відбивання м'яча; тактику гравців при своїй подачі.

Комплексний тест з теми. «Настільний теніс» 1 курс.

Базовий рівень /оцінка від 4 до 6 балів/ (перевірка фактичних знань: термінологія, формулювання, тощо.)

1.Скільки очок потрібно набрати для перемоги в партії?

1. 21;

2. 15;

3. 11;

4.   7.

2.Який розмір повинен мати м'яч для гри в настільний теніс?

1. 38 мм;

2. 40 мм;

3. 44 мм;

4.Будь який.

3.Якою повинна бути висота сітки над столом?

1. 16 см;

2. 17 см;

3. 15.25 см;

4 .16.25 см.

4.Що таке „Маятник”в настільному тенісі?

1.Пересування гравця;

2.Атакувальний удар;

3.Подача;

4.Захисний удар.

5.Якого кольору можуть бути поверхні ракетки?

1.Чорного;

2.Червоного;

3.Зеленого;

4.Чорного та червоного.

6.При грі з трьох партій для перемоги потрібно виграти:

1.Одну партію;

2.Дві партії;

3.Три партії;

4.Чотири партії.

 7.Якого кольору повинен бути м'яч для гри в настільний теніс?

1.Білий;

2.Білий або помаранчевий;

3.Помаранчевий;

4.Будь який.

8.Що таке „підрізка”?

1. Атакувальний удар;

2.Подача;

3. Захисний удар;

4.Змішаний удар.

9.Чи можна підкидати м'яч при подачі декілька разів?

1.Не можна;

2.Можна;

3.Тільки два рази;

4.Тільки три рази.

10.При рахунку 10х10 потрібно мати перевагу:

1.В одне очко;

2.В три очка;

3.В два очка;

4.Зараховується нічия.

Середній рівень /оцінка від 7 до 9 балів /

(вміння застосовувати набуті знання.)

1. На яку висоту потрібно підкидати м'ячик при подачі?

1.15 см;

2.16 см;

3.17 см;

4.Можна не підкидати.

2.На якій висоті від підлоги повинна знаходитись верхня поверхня столу? 1.75 см;

2.80 см;

3.76 см;

4.77 см.

3.Яка повинна бути вага м'яча для гри у настільний теніс?

1.3 гр;

2.2,7 гр;

3.3,2 гр;

4.4 гр.

4.Скільки основних хватів ракетки в настільному тенісі?

1.Один;

2.Два;

3.Три;

4.Чотири.

5.До якого виду ударів відноситься накат з права?

1. Захистним;

2. Атакувальним;

3. Змішаним;

4. Змішаним,

6.Розмір столу для гри у настільний теніс:

1. 274 см на 1525 см;

2. 270 см на 1550 см;

3. 275 см на 1555 см;

4.Будь який.

7.В настільний теніс за одним столом одночасно можуть грати:

1.Три гравці;

2.Три або шість гравців;

3.Два або чотири гравця;

4. П'ять гравців.

8.В парній грі подачу виконують:

1.З лівої сторони;

2.З правої сторони;

3.З середини;

4.Без різниці з якої сторони.

9.Якщо при подачі м'яч торкнувся сітки:

1.Гра продовжується;

2.Зараховується очко супернику;

3.Подача переграється;

4.Зараховується очко подающому.

10.При грі в останній партії зміна сторін відбувається при наборі одним з учасників:

1. Сіми очок;

2. П'яти очок;

3. Вісьми очок;

4. Шести очок.

Високий рівень /оцінка від 10 до 12 балів/

(вміння аналізувати та застосовувати набуті знання.)

1.Якщо гравець торкається ракеткою столу:

1.Програш очка;

2.Повторна гра;

3.Це не помилка.

2.Якщо м'яч потрапив на стіл мимо сітки:

1.Не зараховується;

2.Зараховується;

3.Переграється.

3.Якщо під час подачі м'яч торкнувся сітки але не потрапив на стіл: 1.Програш очка;

2.Переграється;

3.Виграш очка.

4.Підставка це:

1.Подача;

2. Атакувальний удар;

3. Захисний удар.

5.Якщо при ударі м'яч торкнувся стійки кріплення сітки:

1.Гра продовжується;

2.Програш очка.

3.Переграється.

 6.Яка кількість тайм-аутів в одній партії?

1.Два;

2.Три;

3.Один.

7.Якщо м'яч потрапив в бокову площину столу:

1.Переграється;

2.Програш очка;

3.Виграш очка.

8.В якому році настільний теніс признаний спортивною грою?

1.1898 р;

2.1900 р;

3.1902 р.

9.Якщо м'яч потрапляє в ребро столу:

1.Програш очка;

2.Переграється;

3.Гра продовжується.

10.В якому році настільний теніс був включений до програми Олімпійських ігор?

1.1988 р.

2.1984 р.

3.1992 р.